9 Травня

День Перемоги — свято перемоги радянського народу над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 років. Початково відзначалося у СРСР і країнах Варшавського договору. Після розвалу Радянського Союзу відзначається в Україні, Росії[1] та низці інших країн колишнього СРСР.
Днем перемоги в Європі вважається 8 травня 1945 року, в країнах Британської Співдружності — 7 травня 1945.

Історія

Останні дні війни

У квітні 1945 радянські війська впритул підійшли до меж Берліна.
Німецькі війська займали оборону уздовж західних берегів рік Одер й Нейсе. На підступах до Берліна й у самому місті було зосереджене угруповання військ, що мало у своєму складі 62 дивізії (у тому числі 48 піхотних, 4 танкові й 10 моторизованих), 37 окремих піхотних полків і близько 100 окремих піхотних батальйонів, а також значну кількість артилерійських частин і підрозділів. Це угруповання нараховувало біля мільйона чоловік, 1500 танків, 10400 артилерійських систем і мінометів, 3300 бойових літаків.[2]
Сам Берлін також був перетворений у найсильніший укріплений район і підготовлений до ведення вуличних боїв. Навколо Берліна було створено три оборонних кільця, усередині міста споруджено більше 400 залізобетонних довгострокових вогневих точок з гарнізонами до тисячі чоловік. Сам берлінський гарнізон нараховував у своєму складі близько 200 тисяч чоловік.
Радянські війська до початку операції нараховували 149 стрілецьких й 12 кавалерійських дивізій, 13 танкових й 7 механізованих корпусів, 15 окремих танкових і самохідних бригад, загальною чисельністю більше 1900000 чоловік. В операції брали участь 1-а й 2-а армія війська Польського, що нараховували 10 піхотних й 1 танкову дивізію, а також 1 окрему кавалерійську бригаду, загальною чисельністю 155 900 чоловік.

Взяття Рейхстагу

29 квітня почалися бої за Рейхстаг, який обороняли біля тисячі чоловік. Після декількох атак підрозділам 171-ої й 150-ої стрілецьких дивізій удалося зайняти будинок уже вночі. 30 квітня о 14-ій годині 25 хвилин лейтенант О. Берест[3] та сержанти М.Єгоров і М. Кантарія підняли над Рейхстагом Прапор Перемоги[4][5]. Проте в офіційній радянській історіографії[6] Прапор Перемоги вважався встановленим лише М.Єгоровим і М.Кантарією, а прізвище О.Береста несправедливо замовчувалось[7].

Підписання капітуляції

Exquisite-kmixdocked mute.png
Повідомлення радянського радіо про капітуляції Німеччини.
Текст читає Ю. Левітан
При проблемах з прослуховуванням гляньте у довідку.
1 травня о 3-й годині 50 хвилин на командний пункт 8-й гвардійської армії був доставлений начальник генерального штабу сухопутних сил (Вермахту) генерал піхоти Кребс, що заявив, що він уповноважений вести переговори про перемир'я. Однак Й.Сталін розпорядився не вести переговорів, крім як про беззастережну капітуляції. Німецькому командуванню був поставлений ультиматум: якщо до 10-ї годині не буде дана згода на беззастережну капітуляцію, радянськими військами буде нанесений нищівний удар. Не одержавши відповіді, радянські війська о 10-й годині 40 хвилин відкрили ураганний вогонь по залишкам оборони в центрі Берліна. До 18-ї години стало відомо, що вимоги про капітуляції були відхилені. Після цього почався останній штурм центральної частини міста, де перебувала Імперська канцелярія. Всю ніч, з 1 на 2 травня, тривали бої за канцелярію. До ранку всі приміщення були зайняті радянськими солдатами.


Вільгельм Кейтель підписує Акт беззастережної капітуляції Німеччини
Уночі 2 травня о 1-й годині 50 хвилин по радіо було прийнято наступне повідомлення: «Висилаємо своїх парламентерів на міст Бісмарк-штрассе. Припиняємо воєнні дії». Пізніше заступник міністра пропаганди доктор Фриче звернувся до радянського командування із проханням про дозвіл виступити по радіо зі зверненням до німецьких військ берлінського гарнізону про припинення опору. До 15-ї години залишки берлінського гарнізону (більше 134 тисяч чоловік) здалися в полон.
7 травня о 2:41 ночі в Реймсі, був підписаний акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Від імені союзників акт про капітуляцію підписали: генерал Волтер Беделл Сміт, генерал І. Суслопаров (як свідок) за СРСР і генерал Франсуа Севез за Францію. Від Німеччини його підписали адмірал Фридебург і генерал Йодль.
8 травня о 22:43 за центральноєвропейським часом (9 травня о 0:43 за московським часом) генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, а також представники німецьких ВМС, що мали відповідні повноваження від Деніца, підписали Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини, що ознаменувало закінчення Великої Вітчизняної війни.
За узгодженням між урядами СРСР, США й Великобританії була досягнута домовленість уважати процедуру в Реймсі попередньою. Проте, у західній історіографії підписання капітуляції німецьких збройних сил, як правило, зв'язується із процедурою в Реймсі, а підписання акту про капітуляцію в Берліні йменується його «ратифікацією».
Прийнявши капітуляцію, Радянський Союз не підписав мир з Німеччиною, тобто залишився з Німеччиною в стані війни. Війна з Німеччиною була закінчена 21 січня 1955 г. прийняттям Президією Верховної Ради СРСР відповідного рішення. Проте, під властиво Великою Вітчизняною війною розуміють лише частину війни з Німеччиною до 8 травня 1945 р. включно.

Берлінська операція


Графіті, залишені радянськими солдатами на стінах Рейхстага
Загалом в Берлінській операції, що тривала з 16 квітня до 8 травня були задіяні понад 2,5 мільйонів солдатів й офіцерів, 6250 танків й самохідних установок, 7500 літаків.
Втрати виявилися величезними: за добу Червона Армія загубила, за офіційним даними, більше 15 тисяч солдатів й офіцерів. Усього радянські війська в Берлінській операції втратили 352 тисяч чоловік, у тому числі 78 тисяч чоловік загиблими.
У ході операції широко використалися танки в місті. У подібних умовах вони не могли застосувати широкий маневр і ставали зручною мішенню для протитанкових засобів німців. Це також привело до високих втрат: за два тижні боїв Червона Армія втратила третину танків, що брали участь у Берлінській операції, і САУ, що склало 1997 одиниць. Також було загублено 2108 артилерійських систем і мінометів й 917 бойових літаків.
У результаті радянські війська повністю розгромили 70 піхотних, 12 танкових й 11 моторизованих дивізій противника, взяли в полон близько 480 тисяч чоловік.

Парад Перемоги на Червоній площі

9 травня На Центральний аеродром імені Фрунзе приземлився літак «ІЛ-2» з екіпажем А. И. Семенкова, що доставив у Москву акт про капітуляції Німеччини.
24 червня на Червоній площі відбувся Парад Перемоги. Командував парадом Рокоссовський, приймав парад — Жуков.[8]
На параді урочистим маршем пройшли зведені полки фронтів у такому порядку: Карельського, Ленінградського, 1-го Прибалтійського, 3-го, 2-го і 1-го Білоруських, 1-го, 4-го, 2-го і 3-го Українських, зведений полк Військово-Морського Флоту. У складі полку 1-го Білоруського фронту особливою колоною пройшли представники Війська Польського. Попереду зведених полків фронтів йшли командувачі фронтами й арміями, Герої Радянського Союзу несли прапори частин і з'єднань.
Парад завершився маршем 200 прапороносців, що кидала прапори переможених німецьких військ на поміст біля підніжжя Мавзолею.

Установлення свята

Пізно увечері 8 травня 1945-го року у передмісті Берліна акт про повну і беззастережну капітуляцію Німеччини підписав генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, пізніше повішений за вироком міжнародного трибуналу. На той момент Гітлер уже покінчив життя самогубством, деякі нацистські ватажки, зокрема, Гіммлер, тікали на захід, щоб здатися в полон англо-американським військам. З боку Червоної Армії документ про капітуляцію Німеччини був підписаний без згоди ставки Сталіна. Тому Сталін започаткував святкування Дня Перемоги в СРСР на 9-те травня, на день пізніше ніж святкування Дня Перемоги у решти країн антигітлерівської коаліції. 8 травня 1945 року вийшов Указ Президії Верховної ради СРСР, де сказано, що 9 травня — «Свято Перемоги» (рос. Праздник Победы) та неробочий день[9]. Відповідні декрети видали також уряди інших комуністичних країн Східної Європи[10].
Наприкінці 1940-х років Сталін скасував святкування цього дня. З огляду на перемогу у війні весь народ, особливо фронтовики, очікували на пом'якшення сталінського режиму, чого Сталін робити не збирався. Відновили ж його святкування лише після того, коли за часи хрущовської відлиги народ дихнув трохи вільніше і зажив заможніше, вже в часи раннього Брежнєва.
2004 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 та 9 травня Днями пам'яті та примирення.

Святкування

В Україні



Танк Т-34 на Хрещатику, 9 травня, 2010
У Радянському Союзі (і, відповідно, на теренах Української РСР) День Перемоги був оголошеним неробочим днем Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1965 року як «Свято Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
У 1991 році до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР були внесені зміни і в переліку святкових днів 9 травня було зазначено як «День Перемоги».[11] Пізніше в цю статтю вносилися зміни у 1992[12], 1996[13] та 2000[14] роках, однак ці зміни не стосувалися Дня Перемоги.
Відповідно до опитування, що було проведено 2007 р. Центром політичних і економічних досліджень імені Олександра Разумкова[15], 72,5 % громадян України вважають День Перемоги великим святом, 21,8 % опитаних вважають цей день звичайним святом і 4,8 % — не вважають День Перемоги святом. Найбільшим святом цей день є для людей від 60 років (82 %), у віковій групі 18—29 років День Перемоги справді великим святом вважають 59,2 % опитаних.
Серед регіонів України виділяється Західний регіон, де День Перемоги великим святом вважають 43,3 % опитаних, а майже кожний п'ятий (19,3 %) не вважає цей день святом.
69,8 % опитаних схильні називати війну проти нацизму Велика Вітчизняна війна і 23,3 % — Другою світовою. Інші відповіді дали 3,2 % респондентів, інші — вагалися з відповіддю. В порівнянні з квітнем 2003 року, майже на 8 % зросла чисельність тих, хто погоджується з назвою «Велика Вітчизняна війна» і на 3,6 % скоротилося число прихильників назви «Друга світова війна»
У 2011 році в Україні було прийнято Законопроект N 8157, який зобов'язує всі державні органи та органи місцевого самоврядування здійснювати «офіційний підйом у День Перемоги копій Прапора Перемоги на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з Державним прапором України», однак законопроект був визнаний неконституційним[16], оскільки червоний прапор відсутній у переліку державних символів, що міститься в Конституції. Спроба зобов'язати червоний прапор до використання викликала найгострішу реакцію у Львові та Івано-Франківську, де відзначення Дня перемоги у 2011 році супроводжувалися зіткненнями між прихильниками використання червоного прапора в Україні як символіки свята Перемоги з одного боку та представниками ВО «Свобода» і неформальних молодіжних угрупувань з іншого.

У світі

День Перемоги святкують 9 травня також в багатьох країнах пост-радянського простору, зокрема:
та країнах колишньої Югославії -
У ряді країн Європи день Перемоги над фашизмом святкують 8 травня, зокрема
У Нідерландах визволення від Німецьких загарбників святкують 5 травня[28]
У США це свято називається V-E Day, або Victory in Europe Day («День Перемоги в Європі»). ООН починаючи з 2005 року відзначає 8-9 травня як Дні пам'яті та примирення.
Неоднозначне відношення до Дня Перемоги над нацизмом в країнах Балтії, Молдові, Україні. Зокрема голова сейму Литви Вікторас Мунтянас зазначив: «Для нас 8 травня є днем перемоги над фашизмом, а 9 травня — день початку радянської окупації»[29].

Виноски

  1. ↑ В Україні День Перемоги є державним святом (Згідно зі ст. 73 КЗпП України), в цей день віддають шану загиблим, вітають ветеранів, проводяться урочисті заходи.
  2. ↑ Берлинская операция 1945(рос.) — стаття з БСЭ на сайті Яндекс.Словари
  3. ↑ Урядовий портал. Центральний музей ЗС України видав чергову сторінку "Історичного календаря", присвячену Герою України Олексій Бересту
  4. ↑ Повернення із забуття
  5. ↑ Дзеркало тижня:«Якщо щось трапиться з Єгоровим і Кантарією, Берест дійде обов’язково…»
  6. ↑ Див. напр. статтю в БСЭ,
  7. ↑ Детальніше див. в статті Берест Олексій Прокопович
  8. ↑ == Приклад ==
    заповнений шаблон результат
    {{YouTube|1Zm6HzN5YVI}} Відео на YouTube
    {{YouTube|1Zm6HzN5YVI|Видео-ролик}} Видео-ролик на YouTube
    {{YouTube|1Zm6HzN5YVI|id2=2djeYie83ke|Видео-ролик}} Видео-ролик на YouTube
    {{YouTube|1Zm6HzN5YVI|logo=1}} Відео на YouTube
    {{YouTube|1Zm6HzN5YVI|notext=1}} Відео на YouTube
  9. ↑ Указ Президії Верховної ради СРСР
  10. ↑ Dekret z dnia 8 maja 1945 r. o ustanowieniu Narodowego Święta Zwycięstwa i Wolności (пол.)
  11. ↑ Від 18 червня 1991 року № 1205-XII
  12. ↑ від 5 червня 1992 року № 2417-XII
  13. ↑ від 28 червня 1996 року № 256/96-ВР
  14. ↑ від 1 лютого 2000 року № 1421-XIV
  15. ↑ Більшість українців вважає День Перемоги великим святом
  16. ↑ КСУ визнав червоний прапор неконституційним
  17. ↑ «Календарь праздников» Праздники Беларуси(рос.)
  18. ↑ «Календарь праздников» Праздники России(рос.)
  19. ↑ «Календарь праздников» Международные праздники(рос.)
  20. ↑ «Календарь праздников» Праздники Армении(рос.)
  21. ↑ http://www.e.gov.kz/citizenry/social_protec/labor_measurement/article/1430
  22. ↑ «Календарь праздников» Праздники Польши(рос.)
  23. ↑ «Календарь праздников» Праздники Сербии(рос.)
  24. ↑ «Календарь праздников» Праздники Боснии(рос.)
  25. ↑ «Календарь праздников»Праздники Чехии(рос.), cs:Český státní svátek
  26. ↑ Ľudová strana - Hnutie za demokratické Slovensko (словац.)
  27. ↑ «Календарь праздников» Праздники Норвегии(рос.)
  28. ↑ «Календарь праздников» Праздники Нидерландов(рос.)
  29. ↑ Глава парламенту Литви: 9 травня - це день початку радянської окупації

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)