Івана Купала (Купайла) — традиційне свято, яке відзначається в Україні, Білорусі, Росії в ніч на 7 липня, тобто на ніч з 23 на 24 червня за старим стилем. Історично цей день був днем літнього сонцевороту (сонцестояння — 20-22 червня), що згодом збігався з Різдвом Івана Хрестителя (24 червня). Ім'я ж святу дав Купало — язичницький бог земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб[1]. В Польщі Купала (пол. Noc Kupały) святкують в ніч з 22 на 23 червня.
Головні атрибути свята — це Купало й Марена
(Марена, Мара, Марина). Згідно із слов'янським міфом, зимове божество,
що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Але в народі,
зокрема на Слобожанщині, вважали її старшою русалкою[1].
Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили
опудало, готували деревця (називали їх «Мареною» або «Купалом»), плели з
живих квітів вінки, збирали хмиз, готували купи соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водить таночки та співають ритуальні купальські пісні.Святкували купала здавна по всій Україні, щоправда з певними відмінностями по регіонах. За радянські роки частина притаманних святу регіональних звичаїв відмерла. Подібні звичаї існували, або існують ще й тепер, і в багатьох інших народів: чехів, німців, австрійців, сербів, болгар, поляків, англійців, білорусів та росіян[1].
Давні звичаї, обряди та прикмети свята
Початок святкування
Святкування розпочиналося в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.Часто на свято Купала молодь запрошувала музик-виконавців на народних інструментах, які на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом з бубном супроводжували пісенну мелодію.
Купало та Марена
Власне святкування починалося з виготовлення опудала головних персонажів свята — Купала і Марени. Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками і намистом, в інших — замість солом'яного опудала садовлять дитя, яке виконує роль Івана Купала[1].На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.
Опудало Марени робили в різних регіонах України в залежності від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок чорноклену, вишні, соломи. На Слобожанщині—із гілок чорноклену і трави.
Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени й співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.
Вогнище
Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.Купальське вогнище згідно з переказами має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Так, вважалось, що коли дівчина і хлопець, які кохаються, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їх руки залишаються з'єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище і якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був красивим.
Дівочі вінки
Після втоплення Марени (інколи топили Купала) дівчата тікають від
хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають
свічки, запалюють їх і прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду.
Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають[1]:| « | В гаю зелененькім соловейко щебече, Соловейко щебече; Там дівчина мила віночок пустила З барвіночку, з барвіночку. Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку, За миленьким, за миленьким... |
» |
Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне— заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе Далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.
На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.
За народним повір'ям, вінки, в яких дівчата беруть Участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.
У Галичині деякі дівчата сплетені вінки із чебрецю, святили у церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.
В деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали із голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі, як засіб охорони від нечистої сили.
Папороть
Існує повір'я про цвіт папороті, котрий ніби то з'являється в
купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить
найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить
важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні
перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» видатний український та російський письменник Микола Гоголь.
Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння,
може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг
у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха
розмовляють між собою.
Немає коментарів:
Дописати коментар