Обжинки

Жнива скінчилися. Поля густо вкриті копами. Високі навантажені вози, ритмічно поскрипуючи, везуть урожай із поля додому. В той день, як скінчили жнива, дожали останню ниву, женці ходили по полю, збирали колоски, плели один спільний вінок Із того колосся й співали:

Кінець нивочці, кінець,

Будемо плести вінець...

На Поділлі, крім вінка, ще плететься «квітка» — це п'ять чи шість окремих невеличких снопиків або пучків, сплетених разом в одну суцільність так, що зовні все це справді нагадує велику квітку.

Після того, коли квітка і вінок вже готові, дівчата й молодиці вибирають із-поміж себе, звичайно, найкращу дівчину; кладуть їй на голову вінок, дають «квітку» в руки і пускають її поперед себе, а решта женців йдуть за нею на певній відстані, співаючи:

Зашуміла діброва,

Залящала дорога,

Господареві женці йдуть,

Золотий вінок несуть...

Усе це співається ще в полі, а як заходять у село, то співають таких пісень:

Наше село веселе,

Ми віночок несемо...

Підходячи до двору господаря, женці співають:

Несемо вам полон

Ізо всіх сторон,

І з гір і з підгір'я

На господарське подвір'я.

Нарешті женці заходять на подвір'я господаря, стають перед хатою й співають:

Вийди, господарю, в цей час,

Викупи вінок у нас...

Господар виходить із хати, бере «квітку» з рук дівши й запрошує до хати всіх женців. У хаті вже накриті столи і приготовлена смачна закуска з горілкою. За столом п'ючи горілку й закушуючи, женці співають:

А ми жито ізжали,

Щоб за рік знов діждали:

Скільки на небі зірочок,

Стільки на полі копичок.

         Ой, обжинки, наш паночку, обжинки,

         Дай нам ще меду й горілки...

На Чернігівщині по закінченні жнив женці обходять ниву, збирають незрізані серпом колоски й плетуть вінок, а інколи два вінки: один Із жита, другий Із пшениці. Кожний вінок, як правило, переплітають польовими квітами: волошками, маками, ромен-зіллям. Сплетений вінок кладуть на голову найкращій із дівчат і всі гуртом ідуть на господарський двір, співаючи пісень. Попереду йде хлопчик І несе уквітчаний сніп жита чи пшениці. Підходячи до господарських воріт, женці співають:

Одімкни, пане, нові ворота,

Несем віночок з щирого злота;

Ой, вийди, пане, хоч на ганочок.

Ой, викуп, викуп злоти віночок...

Господар, виходячи на ґанок, зустрічає женців із хлібом-сіллю, а потім запрошує до хати й частує обідом із горілкою. Вінок і сніп даються господареві в руки зі словами: «Дай Боже, щоб І на той рік уродився хліб!» Цей сніп і вінок зберігаються в хаті на покуті під іконами, а в день Спаса їх несуть до церкви й святять разом із хлібом, що випікався з нового врожаю, щоб потім зерно з нього висіяти, виходячи в поле.

Щоб узнати котрий посів буде кращий — ранній, середній чи пізній, — господарі в давнину гадали так: відривали від обжинкового вінка три колоски й закопували
їх у землю; попередньо визначали який колосок буде виконувати майбутні посіви. Потім дивилися, котрий із цих колосків швидше й краще давав зелені сходи й робили відповідні висновки.

Джерело: Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. К.: Т-во «Знання України».— 1993.— 112 с.