середа, 26 вересня 2012 р.

Великий піст


Перший день Великого посту, що триватиме до Великодня, називається «жилавим понеділком». У народі цей день ще мав назву «полоскозуб»; за звичаєм, «щоб гадюка не вкусила» і щоб у роті не лишилось й крихти скоромного, його «заполіскували» горілкою. Господині «полощучи зуби», пили горілку не чаркою, а новою покришкою від того горщика, в якому варили кашу — «щоб на пшениці золи не було». До столу в понеділок подавалися тільки «жиляники» — тверді, пісні коржі, які їли з хроном та редькою. «Масляна, масляна, яка ти мала, якби тебе сім неділь, а посту одна» — дивись, та й зітхне хто-небудь скрушно того коржа кусаючи.

Була колись ще й третя назва цього дня — «чистий понеділок». Чистим тому називався, що господині обіду не варили і їх горщики залишались чистими. На Черкащині побутує прикмета: «Якщо у чистий понеділок погода ясна, то й пшениця вродить рясна!»

Церковно-християнський календар включав протягом віків не лише свята, а й суворо регламентоване постування. Приписувалося поститися у Великий піст навесні перед Великоднем сім тижнів, влітку до шести тижнів припадало на Петрівський піст, два тижні тривав Спасівський і шість осінньо-зимових тижнів відводилося Пилипівському посту. Так вони й називалися в народі Великий піст, Петрівка, Спасівка й Пилипівка.

Отже, всього постували християни близько половини календарного року. Щоправда, вже під кінець XIX ст. суворий «пісний закон» нерідко порушувався на користь малих дітей. Молоко дозволялося лише немовлятам і годувальницям. Без винятків дотримувалися (а подекуди й досі дотримуються) в Україні заборони вінчатися в піст. Тому, очевидно, на Західному Поділлі, в деяких районах Галичини й Карпат закріпився звичай вінчатися й гуляти перший день -весілля у вівторок, четвер і суботу, на решті території України — у неділю, а в пісні понеділок, середу та п'ятницю брати шлюб не дозволялось.

Особливо багато всіляких заборон і обмежень було на Великий піст. Ще напередодні слід було старанно випарити горщики від скорому, а в деяких селах для приготування пісних страв взагалі тримали окремий посуд.

У перший день Великого посту в «жилавий понеділок» навіть «полоскали уста», щоб не залишилося нічого м'ясного, скоромного. В цей день у багатьох селах Полтавщини не заведено працювати, «щоб не пообривало пальців», а поївши жиляників спочивали.

У Карпатах коржі пекли не в понеділок, а в четвер, який і називався там «живний четвер». А в перший понеділок посту тут нерідко відмовлялися й від сніданку, а замість обіду варили кулешу із кукурудзяної муки із часником. Особливо стійко постилися пастухи, боячись оскоромитись, оскільки, за повір'ям, від цього «то би була шкода межи худобою, бере її вовк або ведмідь, б'є грім».

В деяких регіонах України, зокрема в ряді сіл Полтавщини, в перший день Великого посту побутував звичай — «полазника».

У піст нерідко готували квашу — особливий вид десерту. Для кваші запарювали три види борошна: житнє, пшеничне, гречане й додавали солоду. Схожа на кисіль маса, тепло накрита, встоювалася й починала бродити. Тут слід було не впустити момент і не дати кваші перекиснути. Варили її на малому вогні, щоб не збігла. Вона набувала кисло-солодкого смаку і була дуже смачною. На жаль, ця нехитра страва сьогодні зовсім зникла з ужитку. І оскільки її вважали ласощами, квашу заборонялося готувати на першому тижні Великого посту. На Полтавщині цей звичай пояснювали у досить оригінальний спосіб: «Не пар на перший тиждень кваші, бо корова загрузне на болоті на пащу».

Цікаво, що за часів Феодосія Печерського (1035— 1074) трапеза ченців Києво-Печерського монастиря упродовж 40 днів посту складалася із хліба та овочів раз на день. На переміну давали зернову кашу без олії та склянку вина (у середу і п'ятницю був напій із перцю, кмину, анісу).

У народі особливо набожні люди також «разкували» (тобто їли раз на день).

На Волині поширеною пісною стравою була «гурда»: відварене конопляне насіння, затовчене сухими ягодами чорниці.

В першу суботу Великого посту господині колись збиралися до церкви, приносили із собою хліб, коливо й мед і замовляли велику панахиду по рідних — небіжчиках. На Херсонщині це називалося «давати мисочку».

Перша неділя Великого посту називається «неділя збірна». В цей час в Україні вже починає танути сніг, а тому кажуть: «Неділя збір — тече вода з гір». Дівчата в цю неділю варили кашу з маком і на короткий час закопували її в землю — «щоб недоля пропала».

Відносно днів першого тижня Великого посту в народі побутують прикмети: «Який буде перший понеділок посту, такий буде понеділок по Великодню». Те ж саме стосується вівторка, середи тощо.

Четвертий тиждень Великого посту — «середохресний». В середу на цьому тижні — свято хреста. В цей день господині печуть «хрести» з маком і мажуть їх медом. Частину «хрестів» зберігають на час сівби.

На цьому тижні господині сіють мак, а також розсаду капусти й помідорів. Щодо розсади, то існує повір'я, що її конче треба сіяти в піст — «щоб морозу не боялася».

П'ятий тиждень Великого посту називається «Похвальний»; в суботу на цьому тижні — свято Похвали Пресвятої Богородиці. В цей день працювати вважається гріхом. Не гріх тільки сіяти розсаду.

Шоста субота — Вербна або Лазарева на честь воскресіння праведного Лазаря. Це свято дітей. Під час церковного обходу на вечірні діти носили вербу; у кого була найбільша гілка верби, той відчував себе щасливим.

У давнину в Україні побутував звичай ходити із церкви до церкви, несучи із собою посвячене гілля верби. В цих походах активну участь брали вихованці духовних шкіл «бурсаки». Цей звичай широко побутував на Київщині ще в першій половині XIX століття.


Джерело: Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. К.: Т-во «Знання України».— 1993.— 112 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар