Свято Петра і Павла

Дванадцятого липня за новим стилем — день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші селяни, «Петра». В цей час у багатьох районах України починаються жнива, а звідси й походить народне вірування про те, що справа святого Петра — «жито зажинати».

В одній з народніх колядок святі Апостоли Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів:

Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує.

На карпатських полонинах, де потепління наступає пізніше, ніж в інших частинах України, з іменем святого Петра в’яжеться найвищий розквіт літнього періоду. В одній колядці співається, що святий Юрій трубить в трембіту «листовую», а святий Петро — «в цвітовую»: як затрубив святий Петро, то —

Пішли голоси по полонинах,
По всіх царинах, та й по всіх садах,
По виноградах, по пасіченьках —
Всі полонини у цвіту стали,
Всі полонини та всі царини,
Та й усі сади, та й виногради.
Зродили цвіту по всьому світу,
А пчолоньки сі ба й ізроїли,
Та на цвіт спали, медок зібрали[1].

Святий Петро часто згадується в народніх віруваннях та леґендах; так, на Херсонщині записано оповідання про те, як Бог з Петром людей парували: «...Ідуть вони в жнива; сонце пече їх..., жито стоїть, як стіна; те жито дівка жне так, що й голови не піднімить. Петро й каже: «Боже, поможи тобі, дівко!» Вона підняла голову, подякувала та й знову жне. Пішли вони на другу ниву, а там під копою в холодку дівка спить, аж хропе. Подивився на неї Бог і святий Петро та й пішли далі. Дивляться: стоїть віз одпряжений, а під возом спить парубок — нап’яв собі холодок з ковдри та й спить. Хотів святий ціпком оперізати, а Бог каже: «Не займай, Петре, ходім!» Пішли вони й зайшли в пшеницю — як ліс стоїть пшениця; парубок жне її, пече його сонце, а він працює й голови не піднімить. Петро й каже: «Боже, поможи тобі, хлопче!» Парубок підняв голову, подякував та й знову жне. Відійшли вони, а Петро й каже до Бога: «Спаруй, Более, цього парубка та оту дівку, що жито жне, і тих ледацюг спаруй». А Бог відповідає йому: «Старий ти, Петре, та дурний. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть; цього парубка треба спарувати з ледачою дівкою». Так воно й буває в світі: як чоловік роботяга, то жінка ледащо; а як жінка моторна, то чоловік вайло»[2].

До свята Петра й Павла готувалися колись, в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір’я. Ранком у цей день, звичайно, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками з польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшися з церкви, люди розгівлялися мандриками. Мандрики — це пампушки печені з пшеничного тіста, яєць і сиру. Сама назва походить ніби від того, що мандруючи по світі, Петро з Павлом живилися «мандриками». В цей день зозуля перестає кувати; селяни кажуть, що вона мандриками подавилася, бож украла в святого Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народнім віруванням, віщує нещастя.

На другий день після «Петра» є теж свято, але наполовину менше, і називається воно «Полупетра» або «Петрового батька». На Слобожанщині колись у цей день різали трьох півників і варили борщ у трьох горнятах — «три борщі, бо святий Петро три рази відрікався від Христа».

- - - - - - -

1 В. Гнатюк, стор. 214.
2 Бассараба І. В. Матеріали, 1916, стор. 50.

Джерело: Олекса Воропай "Звичаї нашого народу"

Дивіться також: День Петра і Павла