Вітаємо по-українськи: День Св. Володимира

Дивіться також: Привітання з іменинами в день Св. Володимира

28 липня (15 липня за старим стилем) святкують День Святого Рівноапостольного князя Володимира. Цей день є днем Хрещення Русі князем Володимиром у 988 році.

Володимир Святославич (д.-рус. Володимѣръ Святославичь, 958? — 15 липня 1015) — руський державний і політичний діяч з варязької династії Рюриковичів, князь новгородський (958—980), великий князь Київський (980—1015). Син Святослава Ігоровича, великого князя Київського, та його коханки-рабині Малуші. 988 року охрестив Русь, першим з руських князів розпочав карбувати власну монету. Канонізований Католицькою і Православною церквами як Святий рівноапостольний князь Володимир. Відомий також як Володимир Великий, Володимир Святий, Володимир І.

Біографія

Народження і дитинство

Син великого князя Київського Святослава I Ігоровича і його коханки Малуші, дочки Малка Любечанина, яка служила ключницею княгині Ольги. Рік народження Володимира невідомий. Його батько Святослав народився в 942, а старший син Володимира Вишеслав — близько 977, звідки історики виводять роком народження Володимира 960-й з точністю до декількох років.
Як повідомляють пізні джерела XVI століття Никонівський і Устюжський літописи, Володимир Святославич народився в селі Будутині, куди розгнівана Ольга відіслала Малушу.

«Володимиръ бо бе отъ Малки, ключници Олжины; Малка же бе сестра Добрыне, — и бе Добрыня дядя Володимиру; и бе рожение Володимеру въ Будутине веси, тамо бо въ гневе отслала ея Олга, село бо бяше ея тамо, и умираючи даде его святей Богородици» (Никонівський літопис).

У російській історичній літературі було намагання довести, що Будутино — це село Будник (зараз урочище Буденик) під Псковом. Однак серйозних підтверджень, які б доводили цю версію, немає. Український дослідник Ю. Диба висунув версію, що Будутино — це сучасне волинське село Будятичі, яке є околицею міста Нововолинська^[1]. Згадка про церкву Пресвятої Богородиці, якій було передано літописне Будятино, кореспондується з документальними свідченнями XV ст., за якими Будятичі належали до угідь давнього Зимненського Свято-Успенського Святогорського монастиря.
Про подальшу долю Малуші літописи не повідомляють, а малолітній Володимир повернувся до Києва, де перебував під наглядом княгині Ольги. Вихованням його займався швидше за все дядько по матері Добриня, оскільки у звичаях Русі було довіряти виховання спадкоємців членам старшої дружини.

Завоювання київського престолу

Після загибелі у 972 році князя Святослава Києвом керував Ярополк. У 977 році у розгорілася міжусобна війна між Ярополком і його братами, яку підняв київський воєвода Свенельд. Син воєводи, Лют, був убитий слугами Олега, за що той підбурив князя Ярополка піти війною проти брата. Під час бойових дій Олега вбили його воїни, скинувши з коня.
Тим часом Володимир у Скандинавії набрав з Добринею варязьке військо і в 980 році почав війну проти київського князя.
Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану перш за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Рогніда, зґвалтована на очах у батька і братів, стала дружиною Володимира. В такій спосіб було «узаконено» приєднання Полоцького князівства.Потім з великим варязьким військом обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, змусив Ярополка бігти в маленьке містечко Родня, залякавши заколотом киян.
У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю ^[2], Володимир взяв у наложниці.
Коли варязьке військо потребувало собі за службу данину з киян, Володимир обіцяв їм, але через місяць відмовився, а варягів відіслав на службу в Константинополь з радою візантійського імператора розвести тих по різних місцях. Частину варягів Володимир залишив собі для управління містами.
Згідно з літописом Володимир вокняжився в Києві у 980 році. Згідно самому ранньому Житієм Володимира монаха Якова («Пам'ять і похвала князю Володимиру», 2-я половина XI століття) це сталося 11 червня 978 року. З ряду хронологічних міркувань здається вірогіднішою дата 978.

Язичницьке правління

Новий князь київський (величався також хозарським титулом каган ^[3]) вжив заходи щодо реформації язичницького культу. Спорудив у Києві капище ^[4] з ідолами шести головних богів слов'янського язичництва (Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла та Мокоші, без Велеса), також є відомості, що князь ввів, подібно скандинавам, практику людських жертвоприношень богам.
Так як є непрямі відомості про симпатії колишнього князя Ярополка до християнської віри і його контактах з латинським Заходом, то досить імовірно припущення про язичницьку реакцію при Володимирі, тобто боротьбі з християнством, що затверджувалось за його попередника. Археологічним підтвердженням цього може служити знахідка на місці пантеону Володимира залишків кам'яної будови зі слідами фрескового живопису, тобто церкви, що могла бути побудована Ярополком. Під час гонінь в Києві загинули одні з перших християнських мучеників на Русі - варяги Федір та Іван.
Повість временних літ так передає образ життя Володимира до хрещення:

«Був же Володимир переможений похіттю, і були у нього дружини [...], а наложниць було у нього 300 у Вишгороді, 300 в Бєлгороді і 200 на Берестові, у сільці, яке називають зараз Берестове. І був він ненаситний в блуді, приводячи до себе заміжніх жінок та зіпсутий дівчат».

Православні джерела стверджують, що після хрещення князь звільнив від подружніх обов'язків усіх колишніх язичницьких дружин. Рогніді він запропонував обрати чоловіка, але вона відмовилася і прийняла чернечий постриг. ^[5]

Походи

Серебряник князя Володимира. Промальовка

У 981 р. «йде Володимир на Ляхи и взя грады их Перемишль, Червен и иныа грады, иже есть под Русью». Успіх Володимира пов'язаний також з тим, що йому вдалося порозумітися з окремими з хорватських племінних князів, про це ж свідчить поява серед його дружин двох «чехинь» Малфріди та Аделі. Того ж року «і вятичів він переміг, і наклав на них данину од плуга, як і отець його брав.»
982 р. Володимир вдруге пішов походом на вятичів, які повстали проти князя. 983 р. «Пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх». У 985 р. Володимир Святославич виступив проти Волзької Булгарії. Війна тривала з перемінним успіхом і скоро обидві сторони погодились на мир. Умови його влаштовували більше Булгар, бо булгари клялися, що «тогда не буди межди нами мира, егда камень начнет по воде плавати, а хмель погрязнути». Мир з Булгарією був скріплений черговим шлюбом.
Головним же результатом Херсонеської війни (осінь 987 — весна 988 рр.) було не тільки прийняття християнства на Русі (988 р.), але й союз з Візантією, скріплений шлюбом з принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (938—963 рр.). Анна народилася у 963 р. і померла у 1011 р.
Володимир Святославич першим з київських князів став карбувати власні монети. Златник Володимира важив 4,2 г і був рівний по вартості візантійській номізмі та мусульманському динару. Це була високохудожня монета з гербом-тамгою тризубом, портретом князя і словесною легендою. На зворотному боці було зображення Христа Спасителя. Такими ж були і ранні срібники з легендою «Володимир на столі — а се його срібло». Пізніші срібники на звороті замісь зображення Христа Спасителя мали тільки тризуб.
Володимир-Василь Святославич помер 15.07.1015 р. у своїй приміській резиденції Берестові. Останки Володимира були вночі таємно перевезені до Києва і захоронені в мармуровому саркофазі у збудованій ним Десятинній церкві.

Хрещення

Пам'ятник Володимиру Великому (Київ)

Докладніше: Хрещення Русі

8 років на Старокиївській горі навпроти княжого двору простояв облаштований Володимиром храм-капище, уособлюючи останню хвилю язичництва. На той час єдинобожжя у різних формах (християнство, мусульманство, іудаїзм) вже поширилося по тогочасному світу. На тогочасних східнослов'янських землях (особливо у великих городах) поряд з язичниками існували спільноти християн, мусульман, євреїв і т. д. Стояло питання вибору одного з єдинобожних віровчень у якості державного. Після довгих вагань Володимир Великий разом з оточенням зупинив свій вибір на православ'ї (християнстві) — віровченні найвпливовішої наддержави тогочасного світу — Римської (Ромейської) імперії (точніше її східної частини).
Оточена сусідами-християнами — поляками, чехами, болгарами, візантійцями — Руська держава стояла на порозі перелому, який мав остаточно ввести її до кола християнської цивілізації, однак безпосереднім поштовхом стали причини політико-династичні. Восени 987 р. головнокомандувач східної візантійської армії Варда Фока проголосив себе імператором; невдовзі узурпатора визнали Мала Азія, Вірменія та Грузія. Законному імператорові Василю ІІ Македонянину (976—1025) загрожувала катастрофа, і він звернувся за допомогою до київського князя, пославши до нього посольство взимку 987—988 р. Той погодився, але за умови, що Василь ІІ віддасть йому руку своєї сестри Анни; до угоди був внесений ще один пункт — Володимир зобов'язувався охреститися разом з усім народом своєї країни, а вони народ великий (як запише один з тогочасних східних авторів).
Навесні 988 р. 6-тисячна армія русів разом з військом імператора розбила збройні сили Фоки. Трон був таким чином врятований, але Василь ІІ не квапився віддавати багрянородну, тобто царственну від народження сестру за варвара. Однак збройний похід Володимира на Херсонес (Корсунь), коли місто було здобуте й сплюндроване, а до Константинополя надіслана погроза вчинити зі столицею імперії те саме, зробили візантійського володаря поступливішим. Тож, отримавши обіцяну багрянородну Анну, Володимир відбув з нею до Києва.
Основні складові сюжетної лінії Корсунської легенди,у якій висвітлено події Володимирового хрещення, буквально збігаються з повір'ями, пов'язанними зі святим джерелом та чудотворною іконою Пресвятої Богородиці в с.Будятичах (ототожнюваних з місцем народження Володимира). Ця обставина свідчить про те, що в Будятичах функціонували легенди про Святителя Русі. Доказом давності цієї легендарної традиції, яка не зазнала впливів кабінетного зацікавлення літописами, є відсутність прямого вживання імені Володимира ^[6].
Час і місце його особистого охрещення дискусійні, натомість примусове навернення киян, здійснене відразу після Корсунського походу, літопис упевнено датує 988 року, описуючи його так:
І коли прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на Ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями… Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з'явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, — то мені той противником буде…» А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду… а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається…
Щодо радості великої, то літописець, слід думати, перебільшив. Християнізація по всій Європі просувалася з труднощами, долаючи спалахи опору. Не стала винятком з загального правила і Русь. Так, мешканців Новгорода вдалося охрестити лише наступного року, і то в злій січі. Майже через сто років літопис фіксує спалахи язичницької реакції у Новгороді, Ростовській землі та Києві. Найконсервативніший з обрядів — поховальний — зберігав елементи язичництва аж до рубежа ХІІ-ХІІІ ст. Яскравим феноменом поверхового закорінення християнського світосприйняття є язичницькі ремінісценції знаменитого «Слова о полку Ігоревім» (кінець ХІІ ст.): автор практично не апелює до християнської символіки, натомість розлого покликається на поганську, згадуючи Дажбога, Велеса, Хорса, Стрибога та ін.

Дружина і діти

До прийняття християнства Володимир утримував великі гареми. 300 наложниць у нього було у Вишгороді, 300 — у Білгороді, 200 — у Берестові. Але літописці фіксували тільки «законні шлюби» князя і нащадків від них. У 969 р. він був посаджений батьком у Новгороді, де від його імені управляв брат його матері Добриня.

З літа 980 р. третьою дружиною Володимира стала вдова Ярополка I Святославича. Коли від цього зв'язку народився Святополк I, супротивники Володимира говорили, що він «от двою отцю, от Ярополка и от Володимера.» Подальша доля «грекині» невідома.

Олова — Перший шлюб Володимира стався ймовірно зимою 978/979 рр.
- Вишеслав Володимирович (980 (?) — 995 (1010))
Рогніда — Зґвалтована на очах у батька, стала другою дружиною Володимира зимою 980 р.
- Ізяслав (981—1001)
- Ярослав-Георгій (983—1054)
- Всеволод Володимирович (983—1013)
- Предслава Володимирівна (983 (986) — 1011 (1042))
- Прямислава володимирівна (до 988 — ?)
грекиня — Вдова Ярополка I Святославича, стала третьою дружиною Володимира з літа 980 р.
- Святополк-Петро (981—1019) супротивники Володимира говорили, що він «от двою отцю, от Ярополка и от Володимера.»
Малфріда (? — 1002) — чешка за походженням, напевно княжого роду. Шлюб близько 981 р.
- Святослав Володимирович (982—1015)
Адель — донька перемишльського князя одного з хорватських князівств. Шлюб близько 981 р.
- Мстислав-Костянтин (983—1036)
- Станіслав Володимирович (бл. 984 — до 1015
- Судислав Володимирович (бл. 985 — 1063)
2-а чешка
1-а болгарка — Шлюб після тривалої війні проти Волзької Булгарії у 985 р.
- Борис-Роман (986—1015)
- Гліб-Давид (987—1015)
2-г болгарка
Анна Порфірогенета (963—1011) — Шлюб з сестрою імператора Василія ІІ (дочкою імператора Романа II) після Херсонеської війни у 989 р.
дочка графа Куно фон Енгінген (? — 1018)
діти від невідомо якої з дружин:
- Позвізд Володимроавич (до 988 - ?)
- Добронега-Марія Володимирівна (? - 1087)

Князь Володимир на грошах

Враховуючи загальновизнаний вплив Володимира Великого на розвиток державності і суспільного життя на землях сучасної України, він зображений на лицевій стороні всіх різних видів одногривневих банкнот і двох монетах. Також пам'ятник Володимиру Хрестителю на Володимирській гірці в Києві був зображений на купюрі 100 000 купонів. Портрет Володимира Святославича зображено на банкноті номіналом 1 гривня.


Монета 1 гривня 2004 року.		Пам'ятна монета Володимир Великий.		1 гривня зразку 1996 року.		100 000 купонів.