Зажинки

В минулому, коли дозрівали жито, пшениця та ячмінь, господині брали із собою хліб-сіль і громичну свічку та йшли в поле зажинати ниву. Вони жали серпом перший сніп пашні, несли його додому і, згідно з місцевою традицією, — ставили той сніп чи на покутті під іконами, чи у стодолі, де він стояв аж до кінця молотьби: Пізніше цей сніп обмолочували окремо й зерно з нього святили у церкві, а перед посівом змішували його із насінням. Соломою першого снопа загодовували корів, щоб не хворіли. Інколи зажинки проводилися в присутності священика.

Крім зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука лиходія не могла зіпсувати хліба. Закрутка робилася так: при дозріванні хлібів жінки йшли з піснями в поле, і одна з них, взявши в жменю колосся, закручувала його вузлом. Інші в цей час співали хороводні пісні. Потім усі разом із веселими піснями поверталися додому:

Ой, в чужого господаря обідать пора,

А в нашого господаря ще й думки нема,

Ой, паночку наш, обідати час!

Джерело: Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. К.: Т-во «Знання України».— 1993.— 112 с.