День святого Миколи Чудотворця

9-го травня за старим стилем (22-го травня за новим) у церковних календарях відзначається як день перенесення мощей Святого Миколая Чудотворця з Лікії до італійського міста Бар. Уперше це свято було встановлене папою Урбаном II, що жив у ХІ-му столітті, був папою в роках 1088-99 [1]. Отже, це є свято Західньої Церкви й воно не визнавалося греками, але в Україні цей день святкувався. До українського церковного календаря це свято було введене Митрополитом Єфремом при кінці ХІ-го століття [2]. Між іншим, цей факт може свідчити про те, що ми мали в той час дружні стосунки з Римом [3].

В народі Микола Чудотворець — популярний святий. Колись у цей день господарі виводили коней у поле на першу пашу й з цієї нагоди на площі, посеред села, священики служили молебні та кропили коней свяченою водою. В полі вершники їздили верхи, — «щоб нечиста сила коней не мучила».

З цим звичаєм — уперше виводити коней на пашу в день святого Миколая — в’яжеться кілька народніх приповідок, як от:

«Прийшов Миколай — коней випасай»,
«Юрій з теплом, а Микола з кормом»,
«Святий Юрій пасе корів, а Микола коней».

Із цього дня колись в Україні починали стригти овець і сіяти гречку, а звідси й приповідка: «До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки!»

На Київщині та на Поділлі був колись звичай: у день «весняного» Миколи робити заздравні обіди, які звалися нікольщиною, а звідси й приповідка: «Понаставляли тих мисок, як на нікольщині!»

За народнім віруванням святий Микола Чудотворець є покровителем мореплавців. Ось як Микола Сементовський описує звичай козаків — вибиратися в далеку дорогу морем: «Ранком перед днем — відплиття, козаки збиралися в церкву... Відслуживши молебень Богородиці, Угодникові Миколаєві, котрого козаки вважали за покровителя мореплавців… виходили на площу, пирували ввесь день, а ранком, у день відплиття, випивши прощальний келих меду і зав’язавши кожний у сорочку трохи рідної землі для того, щоб наколи доведеться на чужині помирати, то з рідною землею, — після всього цього сідали в байдаки і з сумними піснями відпливали в море, де, як і серед степу, дорогу пізнавали за сонцем і зірками [4].

У віруваннях чорноморських моряків є два Миколи: морський і мокрий. Морський Микола управляє кораблями, а мокрий — водами. Обидва Миколи завжди є присутні поміж моряками, але вони невидимі, їх бачити не можна. Обидва Миколи мають таку владу на морях, що коли не звертатися до них з обітницями, то буде певна гибель. Обітниці полягають у тому, щоб оздобити образ Чудотворця, дотримуватися свят святого Миколая, а то й побудувати на його честь церкву. Під час бурі на морі моряки моляться святому Миколаєві, щоб він рятував їх від нещастя. Коли наступає загроза, що корабель може потонути, то моряки, бувало, виносять образ Миколи Чудотворця на палубу й молять його про спасіння [5].

Серед одеських рибалок ще й досі живе вірування в чародійну силу образу (ікони) святого Миколая Чудотворця.

- - - - - - -
1 Martinov. Annus ecclesiasticus. Bruxelles, 1863, p. 125. Аничков, E. В. «Вес. обряд. пђсня на Зап. и у слав.», ч. I, 1903, стор. 57.
2 Єфрем — печерський чернець ХІ-го століття, українського походження, митрополит переяславський, здається, висвячений уже на Україні, а не в Царгороді. Переклав для Теодосія Печерського студійський устав, який вивіз із Царгороду. Єфремові приписують автор ство «Чуда св. Миколая». В Переяславі збудував перший шпиталь. (За Укр. Заг. Енциклоп. Том І, стор. 1274).
3 Ал. Терещенко, VI, стор. 46.
4 «Старина ...» Николая Сементовскаго, СПб, 1846, стор. 10. Микола Сементовський (1819-79) — український письменник, автор роману «Кочубей», історичної повісті «Мазепа», опису південного Криму — писав про Київ і його пам’ятки. (За Укр. Заг. Енциклопедією, том 3, стор. 57).
5 Терещенко, VI, стор. 46.

Джерело: Олекса Воропай Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Українське видавництво. Мюнхен, 1958.