пʼятниця, 12 жовтня 2012 р.

Білий тиждень

Останній тиждень Великого посту називається чистим. На цьому тижні віруючі люди дотримуються так само суворо, як і на першому тижні.

Селяни вірили, що це найкращий час для сівби ярових зернових культур і гороху — «буде колосисте і без бур'янів».

Найважливішим днем цього тижня є четвер, який називається чистим, святлим, великим, страсним або живним.

Чистий четвер — день весняного очищення. Ще вдосвіта, до східсонця селяни «чистили» комору, подвір'я, хату — все мало бути по-святковому прибраним. У саду й на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля та сухі тріски й підпалював, — «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті й усякої нечисті». При цьому промовлялося заклинання: «Смерте, смерте, іди на ліси, на безвість, на моря. І ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас зі своєї комори.

Смерть із морозом танцювала, танцювала і співала, і за море почвалала!»

Це робилося навпроти того хатнього кута, в якому покуть. Цей четверговий вогонь мав горіти впродовж цілих свят. Навіть віник, яким у четвер обмітали хату, ставав «чистим». Його ховали на горище, щоб при нагоді обмести капустяну розсаду від гусені.

Вважалося, що з цього часу й до кінця Великодня велику очисну силу має вода.

В Україні побутує повір'я, що в «чистий» четвер, до світанку ворон носить із гнізда своїх дітей купатися в річці. Той хто скупається раніше за пташенят ворона, той буде здоровий протягом цілого року. Отож хворі люди ще вдосвіта, щоб устигнути поперед ворона, намагалися купатися, щоб очиститися від хвороби. Викупавшися, хворий набирав ще відро води із свого купелю й ніс ту воду на перехресну дорогу й виливав — «щоб там усе лихо зоставалося». А дехто на Слобожанщині, наприклад, ще й примовляв: «Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров'я в ручки, ніжки і в живіт трішки». Обережні люди вранці цього дня із дому не виходили, а як знаходилися в дорозі, то намагалися обминати перехресні дороги — «щоб хвороба не вчепилася».

В «чистий» четвер стригли дітей — «щоб волосся не лізло та щоб голова не боліла».

Вночі перед світанком господиня сідала на порозі й виводила із кужеля нитку, сучачи її навпаки: крутила веретеном пальцем від себе. Таку нитку змотували в клубок і зберігали для того, щоб перев'язувати цією ниткою хворе місце при «розтяжінні м'язів на руці чи нозі.

Якщо в цей вечір перуть білизну із попелом, то попіл зберігають, як засіб від лишаїв. Повертаючись додому із церкви, намагалися донести додому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла. Для цього виготовляли спеціальні ліхтарі з кольорового паперу чи фарбованого скла.

Полум'ям страсної свічки випалювали або викопчували у хаті на волоці хрест — «щоб лиха нечисть хату минала. Цей хрест залишався на сволоці до «Віддання Великодня» (в середу на шостому тижні після Великодня), але не скрізь. Так, на Харківщині існувало повір'я, що страсний хрест — «захищає від пожежі», а тому його не стирали аж до наступного «чистого» четверга.

Страсна свічка в народному віруванні мала велику магічну силу. Цю свічку запалювали перед іконами, коли мешканців дому охоплював страх. Під час великої грози запалювали свічку, «щоб грім хати не спалив». 


Джерело: Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. К.: Т-во «Знання України».— 1993.— 112 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар