пʼятниця, 12 жовтня 2012 р.

Навський Великдень

На Київщині, Поділлі та Лівобережжі «чистий» четвер — «Навський Великдень» (давньоруське навь – покійник). Згідно з давнім народним повір'ям Бог тричі на рік відпускає померлих із «потойбічного світу»: перший раз у «чистий» четвер, другий — коли квітують жита, і третій — на Спаса.

На «Навський Великдень» покійники проводять своє богослужіння й каються в гріхах. У цей день вони не бояться ні хреста, ні молитви, а як побачать живу людину, то душать до смерті. Для того, щоб покійники не задушили, потрібно обливатися водою: «мерці бояться мокрого». Вірогідно, що «чистий» четвер — не що інше, як відгомін язичницького Навиного дня.

У дохристиянські часи народи Європи вшановували язичницьке свято зимового повороту сонця. В цей день вони приносили в жертву живі істоти, в тому числі і кабана (готи), так як ця тварина була у них присвячена сонцю.

Наші предки запозичили цей звичай, але прийняли його по-своєму. Перш за все — свято сонця вони святкували не взимку, а весною — в день весняного рівнодення, а тому всі звичаї, що стосувалися цього свята, християнство пристосувало до Великодня. Що ж до поросят, то їх пекли, — але не з тіста, як шведи, норвежці та інші, а таки справжніх поросят, а то й підсвинків і ставили на стіл із хріном у зубах. 


Джерело:  Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. К.: Т-во «Знання України».— 1993.— 112 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар