Це — веселе народнє свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді, напідпитку запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села — «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!»
Варити пиво на «Миколи» — звичай дуже старий. В одній колядці це пивоварення представляється як один з тих сакральних звичаїв, якими «держиться світ»:
«Чому так нема, як було давно,
Як було давно, а з первовіку:
Святним Миколам пива не варять...»
Далі в колядці говориться, що все лихо, яке є тепер поміж людьми, постало тому, що «Святим Миколам пива не варять...» Мабуть з «пивом» на цей день в’язалися колись і музики. В одному народньому голосінні з Буковини, дочка, звертаючись до померлої матері, каже:
Мамко моя, голубко моя.
Коли ж вас ся надіяти.
Чи на Різдво з колядками.
Чи на Великдень з писанками.
Чи на Миколая з скрипниками?*
* М. Грушевський. «Історія укр. літ.», ч. І., Київ-Львів, 1923. Стор. 124.
Хто першим прийде ранком до хати, той буде першим «полазником». На Поділлі «полазами» вважаються чотири дні в році: Введіння, Миколая, Анни і Різдво або Новий Рік — четвертий і останній «полаз».
«Зле, якщо в ті дні хто інший — не господар — перейде через подвір’я першим. Кожний господар встає в цей день раніше, ніж звичайно та йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: «Дай, Боже, добрий день, робись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!»**
** Записано в с. Яришево на Поділлі. — О. В.
В народніх легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше — на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого чудотворця.
На Харківщині записана така легенда про святого Миколая:
«Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає. Не те, що Касян* — за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей: «Вони, — каже. — Миколу шанують, почитають, на його ім’я церкви будують, а мене й не згадують!»
* Див. ч. ІІ. «Весна».
Бог вислухав Касяна та й каже до янголів: «Покличте мені святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!»
— Нема його на небі! — кажуть янголи.
— А де ж він?
— Пішов на Чорне море людей рятувати!
— Почекай, — каже Бог до Касяна. — Микола прийде, тоді поговоримо!
За якийсь час Бог знову посилає янголів за святим Миколою.
— Нема його, — кажуть янголи, — на землі людей від пожежі рятує!
Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою.
— Нема його, — кажуть янголи, — він кайдани розбиває, козаків з турецької неволі визволяє!
Аж за четвертим разом з’явився святий Микола перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті і руки в грязі.
— Де ти був? — спитав Бог, а святий Микола йому відповідає:
— Помагав мужикові воза з багна витягнути!
— Ось бач, — каже Бог до Касяна, — за що його люди шанують? Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся і тут. на небі кутки обтираєш. Іди геть від мене!.. Будуть тебе люди боятися, але не будуть шанувати».**
** Записано від Тимоша С. з Охтирки на Харківщині. — О. В.
З інших народніх оповідань виходить, що святий Миколай-Чудотворець опікується не тільки людьми, а й диким звіром.
«Один чоловік їхав лісом і захопила його ніч. Мусів ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді... таке назбігалося — страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його: «Що за дивовижа?» — думає собі чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною святий Микола — старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха».***
*** Записано в м. Умань від Михайла К-ць. — О.В.
В Галичині є така легенда:
«Опівночі надходить св. Николай з сивов бородов, і як свиснув, то всі звірі ся злетіли. Він собі сів на престолі і так каже до медведя: «Ти маєш завтра з’їсти Панькового вола; ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти; ти, дику, маєш знищити побережнику кукурудзу». І так дальше, кожному звіреві назначив, що має з’їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже: «А ти маєш нині досвіта з’їсть Процевого лисого коня, він пасе ся на сіножаті під лісом»
А той Проць, як говориться далі в легенді, чув наказ св. Николая вовкові, але задумав обдурити вовка, а тим самим і св. о. Николая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися звірі до св. Николая і «здають перед ним справу», що хто весь день робив. Говорив медвідь, лис, дик і аж приходить вовк: «Я не з’їв лисого коня, — каже вовк, — бо там його не було». — «То з’їж самого Проця, — каже св Николай, — бо він тебе обдурив!» Як се наш Проць учув, аж мало не злетів з дерева…»*
В Галичині св. Микола роздає дітям подарунки.
* В. Гнатюк: «Галицько-руські народні легенди», том. І, стор. 165.
Джерело: Олекса Воропай Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Українське видавництво. Мюнхен, 1958.
Варити пиво на «Миколи» — звичай дуже старий. В одній колядці це пивоварення представляється як один з тих сакральних звичаїв, якими «держиться світ»:
«Чому так нема, як було давно,
Як було давно, а з первовіку:
Святним Миколам пива не варять...»
Далі в колядці говориться, що все лихо, яке є тепер поміж людьми, постало тому, що «Святим Миколам пива не варять...» Мабуть з «пивом» на цей день в’язалися колись і музики. В одному народньому голосінні з Буковини, дочка, звертаючись до померлої матері, каже:
Мамко моя, голубко моя.
Коли ж вас ся надіяти.
Чи на Різдво з колядками.
Чи на Великдень з писанками.
Чи на Миколая з скрипниками?*
* М. Грушевський. «Історія укр. літ.», ч. І., Київ-Львів, 1923. Стор. 124.
Хто першим прийде ранком до хати, той буде першим «полазником». На Поділлі «полазами» вважаються чотири дні в році: Введіння, Миколая, Анни і Різдво або Новий Рік — четвертий і останній «полаз».
«Зле, якщо в ті дні хто інший — не господар — перейде через подвір’я першим. Кожний господар встає в цей день раніше, ніж звичайно та йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: «Дай, Боже, добрий день, робись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!»**
** Записано в с. Яришево на Поділлі. — О. В.
В народніх легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше — на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого чудотворця.
На Харківщині записана така легенда про святого Миколая:
«Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає. Не те, що Касян* — за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей: «Вони, — каже. — Миколу шанують, почитають, на його ім’я церкви будують, а мене й не згадують!»
* Див. ч. ІІ. «Весна».
Бог вислухав Касяна та й каже до янголів: «Покличте мені святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!»
— Нема його на небі! — кажуть янголи.
— А де ж він?
— Пішов на Чорне море людей рятувати!
— Почекай, — каже Бог до Касяна. — Микола прийде, тоді поговоримо!
За якийсь час Бог знову посилає янголів за святим Миколою.
— Нема його, — кажуть янголи, — на землі людей від пожежі рятує!
Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою.
— Нема його, — кажуть янголи, — він кайдани розбиває, козаків з турецької неволі визволяє!
Аж за четвертим разом з’явився святий Микола перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті і руки в грязі.
— Де ти був? — спитав Бог, а святий Микола йому відповідає:
— Помагав мужикові воза з багна витягнути!
— Ось бач, — каже Бог до Касяна, — за що його люди шанують? Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся і тут. на небі кутки обтираєш. Іди геть від мене!.. Будуть тебе люди боятися, але не будуть шанувати».**
** Записано від Тимоша С. з Охтирки на Харківщині. — О. В.
З інших народніх оповідань виходить, що святий Миколай-Чудотворець опікується не тільки людьми, а й диким звіром.
«Один чоловік їхав лісом і захопила його ніч. Мусів ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді... таке назбігалося — страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його: «Що за дивовижа?» — думає собі чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною святий Микола — старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха».***
*** Записано в м. Умань від Михайла К-ць. — О.В.
В Галичині є така легенда:
«Опівночі надходить св. Николай з сивов бородов, і як свиснув, то всі звірі ся злетіли. Він собі сів на престолі і так каже до медведя: «Ти маєш завтра з’їсти Панькового вола; ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти; ти, дику, маєш знищити побережнику кукурудзу». І так дальше, кожному звіреві назначив, що має з’їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже: «А ти маєш нині досвіта з’їсть Процевого лисого коня, він пасе ся на сіножаті під лісом»
А той Проць, як говориться далі в легенді, чув наказ св. Николая вовкові, але задумав обдурити вовка, а тим самим і св. о. Николая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися звірі до св. Николая і «здають перед ним справу», що хто весь день робив. Говорив медвідь, лис, дик і аж приходить вовк: «Я не з’їв лисого коня, — каже вовк, — бо там його не було». — «То з’їж самого Проця, — каже св Николай, — бо він тебе обдурив!» Як се наш Проць учув, аж мало не злетів з дерева…»*
В Галичині св. Микола роздає дітям подарунки.
* В. Гнатюк: «Галицько-руські народні легенди», том. І, стор. 165.
Джерело: Олекса Воропай Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Українське видавництво. Мюнхен, 1958.
Немає коментарів:
Дописати коментар