пʼятниця, 12 жовтня 2012 р.

Благовіщення

7 квітня вшановується свято Благовіщення Пресвятої Володарки нашої Богородиці й Пріснодіви Марії. В основі цього свята лежить євангельське свідчення про те, як Архангел Гавриїл приніс Діві Марії благу вість (добру, радісну звістку), що вона в недалекому майбутньому народить Сина Божого — Ісуса Христа.

Благовіщення вважається одним із двунадесятих свят, але не оргіястичного, а, навпаки, суворого, аскетичного характеру. В це свято не можна працювати. В народі із цього приводу кажуть, що «в цей день навіть птах не в'є свого гнізда». «Зозуля тому й несе яйця в чуже гніздо, що колись робила кубло в день Благовіщення». «Все, що народиться в цей день — погано ростиме, бо від благовісного теляти добра не ждати». «Благовісне яйце під квочку не кладуть».

Бог благословляє в цей день рослини, й усе починає рости. Цвітуть перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава...

Хто знайде в цей день ряст, то повинен його зірвати, кинути під ноги й промовляти: «Топчу, топчу ряст, дай Боже, діждати і на той рік топтати!» Звідси й вислови: «Топтати ряст» — значить жити, «не топтати» — значить померти. «Мабуть, йому вже рясту не топтати», — кажуть про кволого, хворого чоловіка, що має скоро померти.

Те ж саме кажуть і про сон-траву. «Дай, Боже, діждати, сон-траву топтати!»

Якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, то це знак, що цього літа вона вийде заміж. «Первоцвіт — вісник дівочого весілля».

На Поділлі вважають, що пролісок — символ надії, Щастя, молодої краси. Хто знайде пролісок на Благовіщення й зірве його, повинен покласти за пазуху. На Великдень, як заспівають «Христос Воскрес!» потрібно вийняти із пазухи й покласти під іконами на щастя.

На Харківщині вважали, що хто хоче бути красивим, повинен на Благовіщення рано-вранці налити в миску холодної води, покласти пролісок і вмитися.

У цей день дівчата виводили після обіду біля церкви перший весняний хоровід — «кривий танець». 


Джерело:  Джерело: Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. К.: Т-во «Знання України».— 1993.— 112 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар