День Симона Зілота

23 травня вшановується свято встановлене на честь апостола Симона Зілота (одного із дванадцяти), який прийняв мученицьку смерть (розп'ятий на хресті).

У цей день ходять по лісах, збираючи лікарські рослини. В народі гадають, що Зілот дає цілющу траву, і що він порядкує рослинами.

В селі Келеберда Золтоноського повіту Полтавської області збирачі лікарських рослин (старі жінки й молодиці, які розуміються в них), йдучи збирати його, одягались в чисту білизну і до схід-сонця направлялися до бору. Вони вважали, що зібране зілля одягненою людиною, «не буде помагати од всякої хвороби», тому рвали їх зовсім голими, при цьому, тихенько приспівуючи, щоб не почули пастухи:

Святий Авраам на це зілля орав,

А Бог садив, а Спас родив,

Мати Божа поливала

І на поміч це зілля давала.

Якщо жінка була хвора, то примовляла:

«...І хрещеній, народженій, рабі Божій це зілля на поміч».

На Черкащині колись побутував звичай у цей день «купати Симона». Зібравшись вдень у когось, старші жінки й молодиці варили всяке цілюще й пахуче зілля й виливали все це у велику широку діжку. Клали на столі хліб, а на нього — рушник. Все це призначалося для самого «Симона». Вибирали із свого гурту яку-небудь удову й називали її «Симоном». Потім її роздягали, садовили в діжку, наповнену цілющим відваром із зілля й купали. Одна із жінок поливала сидячого «Симона» цим відваром, а решта жінок приспівували. Потім «Симона» витирали рушником, починаючи із рук. Після цього всі присутні учасники цього весняного очисного обряду роздягнувшись купалися в тій же воді по черзі. Після закінчення купелю всі йшли в садок, пили там горілку, настояну на цілющих травах і корінні, й співали пісень, в тому числі, можливо, й давніх обрядових

На шалвію окріп грію,

На тою — не буду.

Розсердила чор'зна кого,

Просити не буду.

Або:

В дзеньдзівері купалася,

В дзеньдзівері зросла,—

Проси Бога ти, Юхиме,
1 Воропай О. Звичаї нашого народу.—Т. 2.—С. 132

Щоб за тебе пішла1

Джерело: Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. К.: Т-во «Знання України».— 1993.— 112 с.